П`ятниця
19.04.2024
22:07

Рижавський НВК Уманської райради Черкаської області

Інтегральна освітня технологія В.Гузєєва

 Суть. Назва технології пов'язана з інтеграцією перспективних напрямів удосконалення навчаль­ного процесу: планування результатів навчання, укрупнення дидактичних одиниць, психологізація навчального процесу, комп'ютеризація. Створення цілісного інтегрального освітнього середовища ре­алізується шляхом конструювання блочної системи уроків вивчення програмової теми.

 Типова структура блоку уроків  інтеграль­ної технології:

    Вступне повторення (урок проводиться в ін­терактивному інформаційному режимі з метою ак­туалізації опорних знань учнів і життєвого досвіду. Домінантий метод — бесіда).

     Вивчення нового матеріалу (основний об­сяг) (подається основний обсяг навчальної інфор­мації з допомогою методу укрупнення дидактичних одиниць. Превалюючі форми організації навчаль­ного процесу — лекція, урок-бесіда, урок-розповідь, семінар).

     Тренінг-мінімум (відпрацювання до авто­матизму вмінь вирішувати шаблонні задачі най­нижчого рівня навчальних досягнень. Домінантні методи — бесіда, яка поступово переростає у само­стійну пошукову роботу учнів, навчальний прак­тикум).

     Вивчення нового матеріалу (додатковий обсяг) (опанування додаткового обсягу навчального матеріалу — учні з низьким рівнем навчальних можливостей тільки ознайомлюються, достатнім — виходять на осмислення i розуміння ідей, високим — осмислення i застосування набутих знань).

     Розвивальне диференційоване закріп­лення (дати можливість кожному учневі досягнути відповідного рівня запланованих результатів. Основна форма організації навчання — семінар-практикум; форма співпраці вчителя з учнями — групова).

     Узагальнювальне  повторення  (формування цілісного уявлення про об'єкт, що вивчається, системи знань учнів. Домінантна форма організації навчального процесу — консультації).

     Контроль (форма контролю — контрольна робота, залік, співбесіда, диктант тощо. Структура контрольних завдань: два-три — мінімального рівня, один-два — першого рівня, один — другого. Завдання виконуються чітко за порядком від пер­шого до останнього, відсутня можливість вибору завдань школярами, якщо допущена помилка у завданнях мінімального рівня, то робота далі не оцінюється, а тільки перевіряється учителем).

     Корекція (основна форма організації роботи — групова, у процесі якої учні, об'єднавшись у групи, спільно аналізують власні помилки, працюють над додатковими завданнями тощо. Вони мають право на одну спробу виправлення оцінки шляхом перездачі).

 Прогнозовані результати:

    реалізація особистісного діяльнісного підходу в навчанні;

    розви­ток особистості школяра;

    високий рівень засвоєння змісту навчального предмета.

 Інтегральна педагогічна технологія

Суть. Інтегральна педагогічна технологія — це модель навчання, яка грунтується на виявленні в різних навчальних предметах однотипних       еле­ментів (проблем, сюжетів, подій, закономірностей тощо) і поєднанні їх у якісно нову цілісність з метою створення загального образу світу.

Мета технології — створити оптимальні умови для розвитку та самореалізації школяра шляхом формування цілісних знань про об'єкт, що вивчається. Вони слугуватимуть формою ви­разу його особистісно розвивального потенціалу, основою творення «образу світу» для свідомості, що сприймає.

   На практиці інтегральна технологія знаходить своє відображення в уроках двох видів: бінарного (схема 1) та інтегрованого (схема 2).

   Інтеграція змісту слугує засобом формування цілісних знань. Зміст смислових блоків різних предметів має бути ретельно дібраний і структурований навколо однотипних елементів (проблем, сюжетів, подій тощо), а згодом і об'єднаний спіль­ною метою в межах теми уроку. Навчальна інфор­мація повинна бути зрозумілою та усвідомленою дітьми. Цьому сприяє постійне звернення вчителя до особистісного досвіду дітей, його узгодження з навчальними завданнями, націленість на фор­мування особистісної форми змісту.

Концептуальна схема бінарного уроку

Технологічні етапи уроку:

    актуалізація опорних знань (підготовка до сприйняття; опора на особистісний досвід шко­лярів; розкриття пізнавального інтересу);

    цілепокладання (формування пізнаваль­них мотивів; повідомлення теми, мети уроку; уз­годження особистісного досвіду учнів з навчаль­ним завданням);

    вивчення нового матеріалу (усвідомлення змісту смислових блоків, розроблених на інтегро­ваній основі; розкриття основних домінант уроку);

    закріплення (закріплення нових знань і способів дій; цілереалізація; контрольно-оціню­вальна діяльність; залучення учнів до проекту­вання наступного уроку).

 Прогнозовані результати: формування ціліс­них знань учнів засобами інтеграції змісту суміж­них дисциплін; розвиток творчого потенціалу.

Технологія «Створення ситуації успіху»

Суть. Як зазначає О.Пєхота, ситуація успіху — це суб'єктивний психологічний стан задоволення, який є наслідком фізичного або морального на­пруження виконавця справи, творця явища. Вона досягається тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх. Успішність теж тлумачиться як успіх, однак він є зовнішній, бо оцінюється ін­шими. Усвідомлення ситуації успіху учнем, ро­зуміння її значимості виникає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким, як усі, труднощів незнання, невміння тощо.

   Характерною ознакою технології є пси­хологічна підтримка розвитку особистості дитини. Мета — створити ситуацію успіху для розвитку особистості, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, ус­відомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

За цією технологію учні умовно поділяються на чотири групи: надійні, впевнені, невпевнені, зневірені. Прийоми психологічної підтримки для роботи з кожною групою та очікуваний результат (різновиди радості) подано в таблиці.

   Технологія реалізується за допомогою системи прийомів, дібраних для конкретної категорії дітей. Послідовність технологічних етапів прийому «Стеж за нами» для невпевнених дітей:

    «Діагностика інтелектуального фонду колективу».

Мета — виокремлення школяра з групи не­впевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але добро­зичливий і поміркований).

     «Вибір інтелектуального спонсора».

Мета — виявлення школяра, який із задово­ленням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, впев­нений у своїх силах, активний і відповідальний).

     «Фіксація результату і його оцінка».

Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.

Прогнозовані результати: створення сприят­ливих психолого-педагогічних умов саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

 Технології проектного навчання («Метод проектів»)

Суть. «Метод проектів» зародися в надрах аме­риканської системи навчання наприкінці XIX ст. Сьогодні під цим словосполученням розуміють метод навчання, форму організації занять, педа­гогічну технологію, систему організації навчання.

   Спостерігається поліваріативність представ­лення технології різними авторами (К.Ваханов, В.Гузеєв, І.Срмаков, О.Пехота, І.Чечель та ін). Од­нак за своєю суттю вони споріднені — виконують функцію засобу вирішення проблеми на основі свідомого прийняття суб'єктом мети проектної діяль­ності. Технологічний концепт проектних техноло­гій орієнтує на дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті конкретної ситуації та їх використання на практиці.

   Метод проектів як технологія у сучасних умо­вах трансформувався у проектну систему організа­ції навчання (К.Ваханов), за якої учні набувають знань і навичок у процесі планування й вико­нання практичних завдань-проектів, — зазначає К.Баханов.

   Робота над кожним проектом починається з конференції (зборів всієї групи (класу), на якій учні самі пропонували проекти. Цьому передують вступне слово вчителя. Він у загальних рисах оз­найомлює учнів із темою, яка вивчалась, та слу­хає пропозиції. їх висувають окремі учні або групи. Якщо виникає кілька пропозицій, то вони обгово­рюються й обирається найцікавіша. Після чого проект поділяється на кілька міні-проектів. Учні розпочинають роботу щодо збирання необхідної ін­формації та визначення основних напрямів його аналізу. Наступним етапом є обробка інформації у великій групі й обговорення змісту й форми звіту. Останньою ланкою в проектній системі є підсум­кова конференція, на якій заслуховується й обго­ворюється звіт.

Технологічні етапи ро­боти над проектом такі:

1.  Початок (визначення теми, мети, завдань, формування робочих груп).

 2.  Планування (аналіз проблеми, постановка завдань, уточнення інформації, синтез ідей, плани).

 3.  Прийняття рішень («мозковий штурм», обговорення альтернатив» вибір оптимального варіанта).

 4.  Виконання (робота з виконання проекту).

 5.  Перевірка та оцінювання результатів (аналіз виконання проекту, з'ясування причин досягнень і невдач).

 6.  Захист (колективний аналіз діяльності). Вибір однієї із проектних практик залежить від специфіки завдань, які вирішуватимуться. Учені доходять висновку, що проект як шлях пізнання в дії — творча діяльність. Вона є про­блемною за формою відкриття нових знань, практичного — за сферою їхнього застосування, інтелектуально насиченою — за змістом, суб'єкти смисловою — за вектором мисленнєвої діяльності

 Прогнозовані результати:

    практико орієнтований підхід до навчання;

    формування ключових компетенцій (соціальних, полікультурних,                        інформаційних, комунікативних тощо);

    розвиток ініціа­тивності та самостійності учнів.

 Технологія особистісно орієнтованого уроку

 Суть. Мета особистісно орієнтованої ос­віти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка будує свою діяльність та стосунки відповідно до стійкої ієрар­хічної системи гуманістичних і буттєвих (екзистен­ціальних) особистісних цінностей. Для того, щоб стати суб'єктом навчальної діяльності, учень по­винен оволодіти її етапами: орієнтація —              цілепокладання — проектування — організація — реалі­зація — контроль — корекція — оцінка.

  Учні опановують структуру діяльності завдяки педагогові, який допомагає їм: орієнтуватися в ма­теріалі, що вивчається (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття), визначати або брати участь у формуванні мети певної навчальної діяль­ності, реалізувати план діяльності, маючи мож­ливість варіювати цей процес у межах визначе­них норм, самостійно або спільно з іншими учнями й педагогом оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи п з еталоном (критеріями досягнення мети). При цьому саме суб'єктне ставлення до мети діяльності, привласнення і породження цієї мети учнями й педагогом у діалоговій взаємодії є пер­шим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети — немає суб'єкта.

Технологічні етапи особистісно орієнтова­ного уроку такі:

 

    Етап орієнтації:

·     мотивація подальшої діяльності вчителем, позитивна настанова на роботу;

·     орієнтація учнів про місце певного заняття в цілісному курсі, розділі, темі (схеми, опори, сло­весна настанова тощо);

·     опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття.

     Етап ціле покладання:

·     учитель спільно з учнями визначає особистісно-значимі цілі наступної діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя);

·     визначення показників досягнення постав­лених цілей (які знання, уявлення, способи діяль­ності свідчитимуть про це).

     Етап проектування:

·     залучення учнів (за можливістю) до плану­вання подальшої діяльності через попередню ро­боту (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні за­вдання);

·     складання плану очікуваної роботи;

·     1 обговорення складеного плану.

     Етап організації виконання плану діяль­ності:

·          надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індиві­дуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнена відповідь; узагальнено чи на конкрет­них прикладах тощо);

·          вибір учнями способів фіксації пояснення но­вого матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки та ін.);

·          вибір учнями (за можливістю) завдань і спо­собів їх виконання при закріпленні знань, форму­ванні умінь та відпрацюванні навичок;

·          варіативність у завданні домашньої роботи (диференціація за рівнем складності та способом виконання).

     Контрольно-оцінювальний етап:

·          залучення дітей до контролю за ходом на­вчальної діяльності (парні й групові форми взаємоконтролю, самоконтроль);

·          участь учнів у виправленні зроблених пома­док, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз);

·          надання вихованцям можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівню­вати отриманий результат із критеріями еталона (мети);

·          використовування механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіхів школярів) і «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, але й процесу навчання.

 Прогнозовані результати: створення умов для розвитку суб'єктності, пізнавальних мотивів учіння, вільного вибору та відповідальності              осо­бистості школяра за результати власної діяльності.